Що ж, Колодія минула,
                     позаранком;
         наче зимно,
         та Йарило вийшов зглянуть
                                   забаганком;
накивонь на запобіги
                 вийшла ганком,
всипла поспіль тріш несоння,
          ягідньовою довухой
                           згонорила філіжанку;
сніг - ще рясно,
       та - нівроку:
             повернулась по колодку
             змандра пташинь гомонкова,
                         наріжаючи на мову:
             треба ж крашанок на Паску!
             То ж: оперіжи попасок!
Хай там грець,
           що ще морощить:
                     в колі й турка зваренує!
           Ми такі співочі згульня,
           що й земля з під криг парує!
Дорікання не доречне,
                   що не всі пішли в козачень:
маєм всежень до розгору,
                         паланок легеня знайче!
Бачиш сам: о цюю пору
                          навіть весна єсте сонна,
                                   та - повилізе оговно,
                                   з багни, з гумна,
                                   з лісна яру;
                          отоді вже - зоре волом
                          по станову Чорногори,
            вмають бузна в ясни, всторч,
                                           згубу в мед
                                           кольора ясна!
В нас - не єдная колодка,
              в нас їх навіть - забагацько;
                      та пального на багаття
                          маєм вдосталь хмизування,
                      по зрублав-лісах,
         зненацька...