Мій синтетичний герою, сплетений з решток ілюзій,
Де ти не знаєш про мене, ким ти залатуєш діри?
Як ти живеш упівсили в горах Тибету чи Грузії?
Як я без тебе ще й досі глузду не втратила й віри?

Ти такий гарний, як Джізус, ти такий мудрий, мов лама.
Ти такий щедрий, як нива, і золоте твоє сім’я.
Ти відчуваєш, як жінка, і зрозумієш, як мама.
Ти – як Малесенький Хлопчик, взірваний у Хіросімі,

Світишся, сліпиш і плавиш жаром нестримного Духу.
Ти, наче Хаул, розсікаєш небо в летючому замку.
Ти такий сильний, як море, та не образиш і мухи.
Я так на тебе чекаю, я тебе знаю ще змалку…

Мій синтетичний герою, склеєний з мрій і фантазій,
Де ти, мене не зустрівши, тихо страждаєш і досі?
Ти повертайся скоріше чи з Аргентини, чи з Азії.
Я тобі виплела саван з сивого свого волосся…