Поглянь , мій друже, це – твій рідний край!
Тут все до болю близьке і знайоме.
Тут найсмачніший в світі коровай -
Мов тепле сонце батьківського дому.
Тут літні зорі дивляться з гори
В прозору воду чистої криниці.
Ти чуєш, друже? Це заговорив
До тебе ліс навколо Городниці.
            Все пам’ятає  Городницький ліс
            І просить нас, щоб ми не забували
            Одвічну пісню сосен і беріз,
           Яку вони назустріч  всім вітрам співали.
           Все пам’ятає Городницький ліс
           Хвилини щастя і хвилини болю!
           Все пам’ятає Городницький ліс
           І проростає в небеса любов’ю!
Ти  бачиш,  друже, як летять роки?
І нас кидають у далекі далі…
Де ми з тобою, друже – «чужаки»
В сумних обіймах вічної печалі!
І у тривожних снах на чужині,
Від сліз до болю мружимо зіниці,
Коли  вертаємося  тихо уві сні
В знайомий ліс навколо Городниці.
            Все пам’ятає  Городницький ліс
            І просить нас, щоб ми не забували
            Одвічну пісню сосен і беріз,
           Яку вони назустріч  всім вітрам співали.
           Все пам’ятає Городницький ліс
           Хвилини щастя і хвилини болю!
           Все пам’ятає Городницький ліс
           І проростає в небеса любов’ю!
Повір, мій друже, ще настане час,
Коли і в нашому краю заграє свято!
Щоб щастя знов вернулося до нас
Зробити треба зовсім не багато!
Ще в наших душах є добро святе,
Як щире сяйво ранньої зірниці!
Воно любов’ю в небо проросте,
Як проростає ліс навколо Городниці.
            Все пам’ятає  Городницький ліс
            І просить нас, щоб ми не забували
            Одвічну пісню сосен і беріз,
           Яку вони назустріч  всім вітрам співали.
           Все пам’ятає Городницький ліс
           Хвилини щастя і хвилини болю!
           Все пам’ятає Городницький ліс
           І проростає в небеса любов’ю!