Ні, нема – я покинув Росію,
Моїм юнкам ще не до дівах!
Я тепер свої зернята сію
На чужих Єлисейських полях.

Хтось там скиглить в трамваї злостиво:
«Умотався, нарешті, паяц!
Тож нехай чужинецькі мотиви
Пише там про Версальський палац»

Чую ззаду – новинами обмін:
«Це не той! Той поїхав – спитай!»
«Ах, не той?!» І штовхають беззлобно,
А в таксі відпихають на край.

Той, з яким я сидів в Магадані,
Мій дружок з громадянської ще, –
Каже всім, що пишу йому: « Ваня!
Сумно, Ваня, – твоє б тут плече!»

Я назад попросився – нахаба,
І вертівся, лабузнив, молив…
Казна-що! Не вернуся вже, мабуть, –
Я не їздив, я вдома сидів!

Хто повірив – тому, певно, жарко, –
Щоб хороший кінець, як в кіно:
Забирай Триумфальну всю арку,
І привласнюй заводи Рено!

Я сміюсь, помираю від сміху,
Та невже не лишилося сліду?!
Не хвилюйтесь – я не поїхав,
І не надійтесь – я не поїду!
1970


***
Нет меня – я покинул Расею, –
Мои девочки ходять в соплях!
Я тепер свои семечки сею
На чужих Елисейских полях.

Кто-то вякнул в трамвае на Пресне:
«Нет его – умотал наконец!
Вот и пусть свои чуждые песни
Пишет там про Версальский дворец».

Слышу сзади  – обмен новостями:
«Да не тот! Тот уехал – спроси!»
«Ах, не тот?!» И толкают локтями,
И сидят на коленях в такси.

Тот, с которым сидел в Магадане,
Мой дружок по гражданской войне, –
Говорит, что пишу ему: «Ваня!
Скушно, Ваня, – давай, брат, ко мне!»

Я уже попросился обратно –
Унижался, юлил, умолял…
Ерунда! Не вернусь, вероятно, –
Потому что я не уезжал!

Кто поверил – тому по подарку, –
Чтоб хороший конец, как в кино:
Забирай Триумфальную арку,
Налетай  на заводы Рено!

Я смеюсь, умираю от смеха:
Как поверили этому бреду?! –
Не волнуйтесь – я не уехал,
И не надейтесь – я не уеду!
1970