Тиша в темряві звірком,
Розпрямивши скуті крижі,
Зашкарублим язиком
Зрідка шелест звуків лиже.

Через тріщинку у склі
Витікають тьмяні миті,
Чистотою щирих сліз
Лиш німі слова омиті.

Лиш тоді без всіх звитяг
Із глибин самітних мушель
В незахищеність буття
Виповзають наші душі...

Щоб колись на мить одну
Десь порушив серед ночі
Ту тендітну тишину
Тихий захват уст жіночих...