спека й спрага доки, –
добрались коріння, –
витягли всі соки, –
ген, аж під склепіння!

зав’язь була добра, –
бігла вперед себе, –
стала як та вобла, –
на пательні неба!

пече бульбу, най де, –
коптить живим сало, –
й нА ніч сонце вийде, –
як на стіл замало!!!