Країна без назви і без перспективи…
Там всі однакові: що юні, що сиві,
Вони лише бидло для тих всіх, що зверху,
Там жити не можна — там можна померти.

Там все продається — і совість, і душі,
Там вільно всім дихать, як рибі на суші.
І нації ще в тій країні немає —
Хто ким себе хоче, той тим називає.

Біжать з неї люди, як воші від дусту,
Красунь продають у будинки розпусти.
Там все для людей — щоб не вчились читати,
Щоб швидше забули хто батько, хто мати,

Щоб з пам’яті витерлось слово «родина»,
А з ним «родовід», «патріот», «батьківщина»,
Там влада говорить, що всіх забезпечить,
І тих особливо, хто їй не перечить.

І той, хто отримав окраєць і пиво,
Вважає себе незбагненно щасливим.
А щоб оте щастя було ще й барвистим,
Щотижня гримлять феєрверки над містом.

Там влада всіх слуха й нікого не чує,
Собі лиш палаци та вілли будує.
Під себе гребе, що до рук попадає,  
Чуже поділила — й своїм називає.

Там з всіх, хто живе, три відсотки жиріють,
Мільйони ж у голоді й холоді скніють.
Там слово так люблять і так поважають,
Як хтось не так скаже, то просто вбивають.

Там влада вся чиста, морально здорова,
У неї все є, а немає лиш… мови.
Навіщо ж вона? Є посади і слава,
За них продали і народ, і державу…

Якщо ж хтось з чужинців оце прочитає,
То скаже, що в світі такого немає.
А я відповім їм, що знаю країну,
Де все оте є, бо вона…