Годинник бив без правил – наповал.
Час, падаючи в прірву, згаяв міру.
Татарський сабантуй –- як перевал,
Як доза кайфу з кримського ефіру.

Загул   без часу – істинний загул
Без янголів, опричників і правил.
Там п’яних кавунів осиний гул,
І Шариков місцевий „абр...” під лаву.  

Красива растаманка п’є шмурдяк,
Їй вітер розпліта солоні дреди...
Віджилий час тут роздають за так,  
Чи добивають як в Полтаві шведа.

Безмежна темінь вилизала пляж,
Незмірне небо проситься під ноги,  
І місячна доріжка – як вітраж,
Як „ніжний звір”, як вальс Євгена Доги.