Казна-де по біблійному вічному морю ходять люди,
І гукають усіх у Космос – туди, де журби  не буде.  
Припаяти б  мачину вічності до безмежної миті,
Сісти б прямо край справжньої Лети, але в цьому ще світі,
Й запитати   поромника божого – може, скаже, бо знає,
Чим зв’язати буття і смерть, наче два небокраї,
Де творити наскальний текст – мов естамп чи зліпок,
Щоб у те, що  ми теж були, нові люди повірили сліпо,
Як, не знаючи музики Господа,  заспівати дуетом,
І, не бувши Гарсіа Лоркою, називатись поетом?