Люди, вдягнені в залізо,
йдуть у ногу, йдуть рядами
по розпеченім камінні
нескінченної пустелі.

Те залізо дуже тісно
примоцоване до плоті –
так давно і так надовго,
що з тілами вже зрослося.

Гуркіт, курява, мовчання –
тільки грифи скрізь на скелях
у німім чеканні смерті
озирають неозорість.

Ще ущелини чотири,
а тоді – зустріне ворог,
невідступний, прежорстокий –
там, у засідці пантрує.

Люди, вдягнені в каміння,
всі, притиснуті до скелі,
жадібно стискають зброю,
дожидаючи розправи…

Хто – кого в бою звитяжнім?
Кам’яні серця замовкнуть
чи залізні перестануть
об залізні груди битись?

Люди, вдягнені в залізо?
Люди, вдягнені в каміння?

Люди вдягнені в ненависть…
Люди вдягнені в жорстокість…
Люди вдягнені в байдужість…
Люди вдягнені в мовчання…
Люди вдягнені в самотність…