Земля здичавіла од крови.
Обличчя тирана сумне.
А бійня триває... І знову
Я мушу обняти свій меч.

Палає січа без'язика,
Ніхто не волає: "Спаси!"
Навіщо здалися ті крики,
Як серце лоскочуть списи?

Юрба потопає у слині,
Шукає у смерті добра.
Мій ворог упав на коліна,
Здається, що він - це мій брат.

Лице його - дика пустеля,
А погляд - мов жало в оси.
Він бачить, що хрестик-метелик
На шиї у мене висить.

Вже чути голодне і хтиве
Сичання гадюки-юрби.
Мій пан усміхається криво
І знаком говорить "Добий".

А серце болить, наче рана,
Що завдана тілу мечем.
Стріляю у вічі тирана
Вогнями шалених очей.

Кінець. Я вертаюсь додому.
Підходжу до брата свого
І кидаю зброю додолу:
Я хочу обняти його...