Двадцять хвилин до відправки поїзда.
Ми під’їжджаємо на таксі, я беру сумку,
А ти, не змовкаючи, сваришся,
Бо змушена мене проводжати, переживати,
Бо тобі важко без мене, а я постійно
Кудись їду, десь пропадаю,
Виходжу поза зону досягнення
Твоєї любові.

Сімнадцять хвилин до відправки.
Молода провідниця бере квиток,
Називає номер мого місця
І ми заходимо в купе –
Ти турботливо заносиш
Пакетик з бутербродами,
Банани і сік,
Щоб я мав чим повечеряти
І поснідати завтра.

Шістнадцять хвилин до відправки.
Ти висловлюєш стурбованість з приводу того,
Що провідниця занадто молода,
А їхати потрібно півдня і всю ніч
І я зможу з нею тут, у купе,
Бо пасажирів у вагоні майже немає,
Пити чай, спілкуватися і робити
Бог знає що.

Тринадцять хвилин…
Я намагаюся тебе заспокоїти,
Переодягаючись у спортивний костюм,
Користуючись нагодою,
Поки нема нікого,
Говорю ніжні слова
І пригортаю тебе до грудей.

Дванадцять…
Ми цілуємося і ти починаєш
Глибоко дихати.

Одинадцять…
Я замикаю двері.

Десять.
Ти стогнеш надто голосно –
Нас можуть почути,
Можуть підійти нові пасажири
У моє, чи сусідні купе
І ме-
Ні буде
Незручно
Потім
Ди-
Вити-
Ся
Їм
У очі…

Девять, вісім, сім, шість, п’ять,
Чотири, три,
Дві…
Ти вже не сваришся,
А я не переживаю.
Погляди стали м’якшими,
Рухи впевненішими,
Нервовість зникла.
–   Проводжаючих просимо покинути вагон, –
Виголошує провідниця голосно.

До відправки поїзда хвилина...
Ти стоїш на пероні
І заплаканими очима
Проводжаєш свої тривоги.
–   Бережи себе, будь мудрим,
Пам’ятай про мене, бо ця провідниця
Надто підозріло дивиться на тебе.

Поїзд рушає…
Дивлячись у запітніле вікно,
Я пригадав одне старе-старе побажання:
Якщо ви їдете кудись далеко
І з вами в дорозі неодмінно щось мусить статися,
То нехай краще станеться те,
Про що думає кохана
І хай ніколи не буде того,
Про що думає ваша мати.

Жаль,
Що я не вмію
Плакати…