*   *   *
Боги не вічні. І нема безсмертя.
Вони живі, лиш поки люди є.
Мов прохачі під церквою обдерті,
пантрують усеможество своє.

Такі самотні і такі байдужі –
ідуть, зникають… Шелестить пісок.
Навіщо їм оті молитви, душі?
Доволі пережованих казок.

Високе небо? – чистота сумнівна.
Який завгодно – найясніший! – бог
любить по-справжньому ніколи не зуміє.
Бо щоб любити – треба… бути вдвох.

Богам не пахне фіміам чи ладан.
Величні храми, служби – не для них.
Та кожен бог життя віддати ладен
за дотик… поцілунок… ніжний вдих…