“Душа належить людству і епохам.”
Ліна КОСТЕНКО

Коли торкне її ласкавий Дух,
Тоді проснеться всеохопний розум.
І тоншає до павутинки слух,  
І котяться у ній росинки й сльози.

Як не торкне – вона, мов кам’яна,
І не почує навіть землетрусу.
Душа безсмертна, і така земна,
Що я за неї все частіш молюся.

-Навіщо це?- дивується сусід, –
І скільки їй летіть до того неба?
Як полетить, то хто побачить слід?
Її збагнеш? Це ж не якийсь там ребус…

Душа мовчить, бо не відчула крил,
Або вони не виросли, малі ще…
Їй ще не снився вічний сон могил,
Содому і Гоморі попелища…

Душа німує… І згрішився світ…
Бо совість – голос Божий… Аксіома…
Душа заснула… Сниться їй політ…
А чи вона повернеться додому?..