Наші душі закохані, а тіла розділені.

Кожного ранку ми намагаємось подолати відстань,
Перестрибнути прірву, пройти по канату над Ніагарою...

Інколи нам удається відчути тепло одне одного...

Саме в ці моменти хтось починає заздрити,
Звинувачувати нас у тому, що ми не вміємо літати...

Нещасні! Хіба вони знають, що таке щастя?!
Адже можна бути розділеними і притягувати одне одного,
А можна бути близько і відштовхувати того,
Хто колись погодився зістарітися з тобою на одному,
Обмеженому стінами, просторі, на одному білому,
Як простирадло, прямокутнику.

Дехто за все життя не зможе відчути тієї насолоди,
Яку нам дарує доля за кілька годин ніжних зустрічей.

У хвилини самотності я думаю про те,
Що відстані роблять щастя солодшим,
Бажанішим, яскравішим, неповторнішим...

Добре, що наші душі закохані.
Чудово, що є перешкоди, які хочеться долати.