Візьми мене! Я - яблуко багряне,
Що серед листя визріло давно.
Моїх братів вже серпень полум’яний
Відправив чи на сік, чи на вино...
Вже ген коли школярики пробігли,
Несучи їх, надкушених, в руках.
А я - один... Повір же мені, бігме,
Залишився! З рум’янцем на боках,
З таким запасом літнього завзяття,
Що аж крізь шкірку соком цебенить,
І з сонця незагашеним багаттям,
Що  серце твоє може ще зігріть
Таким теплом, що кращого не має
Увесь цей світ. Дарма таке шукать...
Візьми мене! Прошу тебе, благаю!
Бо хочу все, що маю, я віддать.
Лише тобі...