Байка

Геть збісилися у лісі
вовки і койоти.
Напустилися на звірів,
коли їм супротив
захотіли ті при святі
висказати щиро,
бевзів армію кусючих
добре накрутили.
Перекрили всі поляни,
всі лісні дороги,
не пустили звірів рано
молитися Богу,
а усім приїжджим гостям
із лісів сусідних
набрехали ніби звірі
всі із ними згідні.
Відшукали і цапиху,
засудили швидко -
буцигарні уже повні.
просвітку не видко!
Молодих оленів гордих -
теж у каталажку,
бо "знайшли" в них шнур бікфордів
і бензину пляшку,
що самі їм і всучили,
коли щось(?) шукали.
Оббрехали, посадили,
та й того їм мало -
брешуть далі, та так спритно,
аж самі тім раді.
Їм то що? Одіті, ситі,
суд не на заваді,
бо у всіх судах в окрузі
їхні делегати
і вже скоро заборонять
вночі звірам спати.
А до місяця як виють
про любов до лісу,
у вині вже руки миють,
в меді глину місять.
Вони з звірів друть три шкіри,
четверту шмагають,
не бояться ані віри,
ані гніву Краю.

Ой даремно це ви, хлопці,
пішли проти лісу.
ще не встигне зійти сонце -
згинете до біса.
Бо не можна свою волю
диктувать громаді -
не прикриє парасоля
те, що зветься зрада!