Вузенькими  доріжками  ступаю  зачаровано,
І  посмішка  від  захвату  ясніє  на  лиці.
Бруківкою  устелені,  між  горами  заховані,
В  душі  закарбувалися  чудові  Чернівці.

Церквами  золотавими,  будинками  барвистими
Стрічали  люди  радісно  з  любов'ю  у  серцях.
І  я,  зігріта  ласкою  і  вірою  вколисана,
Душі  своєї  часточку  лишила  в  Чернівцях.

Зривається  і  падає  пожовкле  листя  осені,
Один  листок  залишиться  у  мене  у  руці.
Ніколи  не  забудеться  це  небо,  повне  просині.
Й  душа  завжди  вертатиме  у  милі  Чернівці.