Байка


Cудили Прибиральницю в суді,
а звинувачень - незліченні томи.
Усі столи заставлені в судді,
аж в бідолахи смикаються брови.
У чому не винують лиш її:
що вітер дме, що, коли сонце - парно,
що вимела все смІття із сім"ї
і для сім"ї те склалося негарно.
Бо та сім"я хвалилась на весь світ,
що в неї чистота і все в порядку,
а там сміття вже лізло через пліт
і засмерділо увесь двір і грядку.
"На вулицю нічого не греби!" -
нераз її повчали "господарі" -
"Дозволено лиш мести все сюди,
щоб над газдівством не збирались хмари.
Помиєш зверху двері і шибки,
протреш підлогу, килимком прикриєш.
а на сміття застелиш вишивки -
й ніхто тобі не буде милить шию.
А за непослух кара немала -
он прокурори, як сичі, надуті
і ти сама є осередок зла,
сказати б так - як формула отрути.
Бо коли смІття - винна ти сама,
то значить прибирала неуміло.
То ж дуже просто, наче "два" на "два",
яка різниця що тобі веліли!"

Отак нераз в житті у нас бува,
що судять не завжди того, хто смітить,
а іншого, хто смІття вигріба,
щоби про те ніхто не знав у світі.