Із туману в туман виринають червоні байдарки.
проводжаючих просять, і тулиться ранок щокою,
до вікна і долоні; з перону сузір*я цигарки
мерехтить і нервово згасає в туман над рікою.

по воді, як по рейках, байдарки спливають, і потяг
тихо тягнеться слідом, чіпляючи веслами сосни.
за байдарки чіпляються хмари, розбиті на соти,
у яких позлипалися сонячні бджоли,
і хтозна

як їх далі ділити... вздовж берега сині пакети
і зелені пляшки, що так хочуть здаватись травою.
ритм коліс вишиковує хвилі і водить їх строєм,
ритм води розмиває льоди,
і вигойдує:
де ти?

доки сонні байдарки полюють за сном і плотвою,
сіє ранок і проти, і впоперек, й за течією
зерно сонця і битих пляшок річковою ріллею.

доки потяг розплющить фіранки і випрямить спину,
вийде глей з чорних сосен, і люди - з вагонів, і сині
пропливуть целофанові прісноперонні рибини,

пропливуть невагомі байдарки (ніхто їх не спинить),
й попливуть в неціловані землі,
що поза землею.