Всюди зелень і русло горить як калач-гелевач.
Ша, кажан! Рій вистежує панцир над Бугом у латках.
І по вінця історій, – який жах, який іще отут ланч!
Вірогідно в цей час червоніє на гіллі краватка.

Я рік тому отут троякий творив зміє-риб.
Як ще чорним крилом буянив джиґун і негідник.
Бджіл бурхливі вур-вури прокисли, аж гелій став диб.
І на пір’ях усе шаленіло, неначе болгарки напірник.

З Бугаєвого струму – а не розум, як страта, тс-с, тс-с!
Гов, у тюрмах не сморід – в гамак стрибаючі ляльки.
Фе, гнуздаті тини, поялозять їх житом чини.
Вва-ау, дуля і гуля  над містом припухла, як яйки.

Габаритні вогні  з ланцюгами стирчать із землі.
Лоскотять і галчать, наче відьма на прянощах літніх.
І вунтує галіма гульба іномарок, коли  неземні
вантажівки вгамовують в автах  імовірно, бездітних.

Мармурові кусочки народжених лав від геном
міцно сплетені в чешки, ге, з гарнітури цей гембель.
Шаноблива весільна краса. Ти в сережках, на шиї ЕОМ,
і коса до плечей у оздобах, мобілка, як дембель.

В’язне радість рінгтонів, заводиться ледь, - ай, йди геть!
Осьде в латах палаючий вірш, отак гейзер купає худобу.
Ей, кричить джерелом тихий віл, молот жебрає ледь,
І спира на габук, і чого цей ларьок, їсть цю здобу як знобу.

Наюродились шумом всі нутрощів. А-агу, пузані!
Набродилось вже воло. Го-го, черевані горбами!
Голяки-добряки із безодні. Галама розмазні!
Дурисвіт, гей, потвор-дармоїдів, галацюг із бабами.

Гандж кишить на базарі. Галасують данину варягам.
Без монет не хитрує лиш клопіт, однолітків  пне.
Гамзонули набридлі шари. Прив’язали до тулуба тачки.
Мнеться, возиться, борсає той, хто бурчить на все зле.

Мастака обступила шкапа. І кинджали дратують горня.
Загорожі гаплик, під гаразди, сорока загаргала в хмарах.
На прийомі розбита гара, вона повна вірмен й кон’яка.
Он там, чвара, якийсь генерал чепуриться на свахах.