Десь там, на згарищі надій
Сидить печально Ворон Чорний
Сторонній, змучений, важкий
На тлі століть… В руці своїй
Тримає шаблю. Шабля – бля-
Ха, і не більше,
Іржею сиплеться до ніг.

Батіг виляскує лайливо,
А коням байдуже. Вони
Схилились, як біля могили,
І плачуть людськими слізьми.

Гвинтівка – тільки сірий ремінь…
Німе наближення стіни.
Немає вже давно війни,
Але в душі достатньо щему:
Немає миру. Всіх своїх
Вже не збереш на полі бою –
Земля вже приросла до ніг.

Батіг і ніж… А ще гранати
Зариті в лісі. Файні ліки
Але нема вже козаків.
Лиш згарища в диму, каліки…

Десь там, на згарищі надій,
Печальний Ворон… Сам не свій…