Крига. Зими кайдани.
Весни. Та де ті весни?
Хто розкладати стане
ватру, і так, за безцінь?
Прапор – ста гривень мало,
щоби піти на площу.
Совість останнє зняла,
вбила, зламала тощо.
Господи, ця країна
віддана на поталу.
Я же ще вірю нині,
що самостійна стане.
Слова шукаю, щоби
хворе не звати мертвим.
Ми не в смугастих робах,
але ж раби. І стерву
дивимось в очі, наче
знає той шлях і правду.
Сиві ікони плачуть.
Радяться чорні ради.
Чубляться сильні світу –
ділять на половини.
Доки дійде до літа –
буде лише руїна.