А життя набирало сили.
Визрівали думки у слові.
Увібрала любов жертовність.
А натомість… Нема нічого…

Дочка виросла вже – красуня.
І синочкові скоро рочок.
Золотою була би осінь,
Тільки коси вросли у вічність.

Теплі вірші, рука холодна…
Зерна сіяла в юні душі.
Залишила неспокій серця.
Дві озерця в очах всевишніх.

Не здавалася, не жалілася.
Була сильною. Була жінкою.
Вийшла з осені – не повернеться.
І у вічності не загубиться…