пісок розсипаний на березі
осколки намиста
пісок загублений на березі
уламки міста
пісок залишений на березі
іскри люстерка

хтось жив тут
милувався своєю красою
виплітав візерунки зі слів
а потім навчився мовчати
і залишив на березі світ
неймовірно різноманітний

а в кожній піщинці вітер
у кожній піщинці воля
у кожній піщинці море

пісок не боїться літати
пісок не боїться висоти
пісок не боїться дна

він залягає у серці зірок
опадає на дно очей моря
він усе бачить все відчуває
він не боїться мовчати
бо ж так його найкраще чути

у великій тиші
яка народжує світ
пісок як повернення
як миготливі тіні
які бачимо
але не можемо пригадати

пісок як іній
вкриває невидимі гілки світу
ми на березі чуємо
як вітер розмовляє
з гілками світу
і забирає їх по одній
у світло

пісок як вічність