*** Мені вже ніхто не потрібен: Ні лікар, ні піп, ні мольфар. Коньяк з часничиною, зірка, Розумний, доскіпливий враг, З яким я по-рідному сяду За першу з незайманих трун В розсипищах аспідних ранок Від білих свідомості кун. І вип”ємо... Будьмо, враже! Щоб кожний – під смерті вельон. Поезія в діафрагмі Росте, як міцний шампіньйон. Задушливо їй в халабуді Вдоволених, ситих міщан. Давай, ти мене вже не будеш, Мій враже недремний, прощать. Тим паче, провинників кодло Присипала вічності сіль... Вже сплю, як Іван Бездомний: Тривожно, переймом, тіль-тіль. І мариться балу гудіння, Сукенок із тренами шовк... Мені вже ніхто не потрібен: Ні бабка шептуха, ні вовк. Дитинство – підскоком із лісу В палац королеви біжить, Як мрійна, потішна Аліса, З якою любила дружить. І стежка, як прядиво срібне, В чистилище їх понесе... Мені вже ніхто не потрібен. Поет в мені виріс. Усе. ---------------------------------------------- *** Мне больше никто не нужен: Ни доктор, ни поп, ни маг. Коньяк с чесноком на ужин. Талантливый умный враг, С которым по-братски сядем За крепкий дубовый гроб. В созвездиях черных ссадин От белых душевных скоб И выпьем с ним… Будьмо, враг мой! Чтоб каждый из нас погиб. Поэзия в диафрагме Растет, как огромный гриб. И душно ей в халабуде Довольных судьбой мещан. Давай, ты меня не будешь Уже ни за что прощать: Тем более, что виновных Давно не достать рукой… Я сплю, как Иван Бездомный: Навек потеряв покой. И снится мне бал из кружев И пенный на платьях шелк… Мне больше никто не нужен: Ни знахарь, ни волхв, ни волк. А детство бежит из леса К волшебному королю, Как маленькая принцесса, Которую я люблю. И тропка, что дрота уже, В чистилище их несет… Мне больше никто не нужен. Поэт состоялся. Все.
|