Іванова хата стояла давно, як небо, відколи поставили. Дощі зливали їй на руки, сонце лице палило, ніч від напасті боронила.
   Та мала хата мрію - Івана з того світу вернути. Бо, як літа гримнули хворобами, не втримався чоловік на землі .
    І благала хата :
- Та нащо він тобі, Боже? Як для янгола Іван хворобливий. А в мене піч неколупана , кімнати неметені, тиша вікна пообплітала.
    Змилостився Господь:
- Добре .Я дам вам три дні.
    Й прийшов Іван додому надранок , сонце від себе відпихаючи.
- Ото так, ніч як зима вдалася ,- дивувався , позіхаючи ,чолов’яга .
 І мала хата господаря.
 Першого дня все ніяк не могли прокинутися.
 Хаті ,як завжди, снився Іван. Іванові ж нічого не снилося. ( Потім він цілий день гризся , як то без сну бути). Хата йому й колискових виспівувала, та сон не брався. Бо не сняться таким , як він , сни!
 Хата того не знала.  
 Іван того не знав.
 А Бог  мовчав.
    Наступного дня було свято.
    Взяв Іван крила й хаті до комина вчепив .
- Будемо літати , - мовив.
   Нащо дідові була та розвага, хата не питала .Та гасали вони довгенько; репетували , пташині зграї розганяючи .Іван завжди був вправним птахом , але не янголом .
 Третього дня , після заходу сонця , до них на подвір’я , прибився дощ .Відтак його вигнати не можна було . Так і прижився їхнім дощем. Гонився навколо хати , ходив за нею всюди , дулі крутив наврочливим воронам.
 Хата з того всього почала дощ Іваном кликати.
     А зимою вони вдвох на Іванову могилу колядувати ходили – пісню в ноги Івану поклали і зірку запалили . Хата  принесла і крила , котрі , збираючись до Бога , чоловік удома зоставив : думав з янголами літатиме , а Всевишній в птахи благословив.
 Отож-бо , як над вашою хатою чоловік  пронесеться , відчиніть вікно : може , то Іван ?