1

Ти в себе зазирнула, мов річ у річ,
зір-рентген висвічує тонко:
по дорозі в майбутнє -  знак, “кірпіч” –
чотири літери „онко”.

2

Чи ж була не дурненька? З усіх умов
обирала ті, де пітьма.
Ти писала про вени, смерть, любов,
бо гадала: життя – чортьма.
Поважала лезо, казала: „газ –
також вихід”. Дурна, дурна...
Отепер стовбенієш, збагнувши враз,
що хазяйка – не ти, Вона!

3

Втім, хіба тобі хтось обіцяв, що все буде добре?
Що будуть самі лише вірші, омари, краби?
Чорна діра потягнула поглядом кобри,
аніякого дива, аніякого тобі “крібле, крабле”…

Часом забудеш, мовиш, бува: улітку
море… поїдемо… Раптом: рентген, халати…
(Мила двомовність! Вона римує “улітку”,
равлика тобто! До речі, і їх би діждати).

Холодно. Зимно. Вітер боксує шибку.
Світе прекрасний, тісно в тобі, замілко!
(Знову двомовність риму дає - “ошибку”,
помилку тобто)…  От би і справді помилка!