Одному маленькому хлопчикові змінили іграшку. Її не принесли з торгового будинку, а купили на ринку і поклали в його ліжечко. Хлопчик одразу хотів взаємності від іграшки. А іграшка йому сказала: «Якщо ти це зробиш – я захворію і помру, тому що я, хворію талановитою дурістю якій ніхто не знає назви». Заплакав хлопчик, закрив рукою очки і втік на вулицю. А коли він бігав у снігу на подвір'ї – ненароком зачепився за кицю старої каліки-бабусі і розбив собі носа. На білому снігу вела червона стежина, а на личку дитини виникли красиві плями, які помітила з вікна жива мама і зі скляними невдоволеними очима кинулась під три вечірні тіні на допомогу. - Застрелили синочка! – вона вибігла в прохід між передпокоєм і кухнею. І вже зовсім хиталася у ліфті. Розлючена ударилася в плач: - З життя ще ніхто не пішов живий. По намученому обличчю йшли сльози. - І де ця казна-звідки узялася під його слабі ноги. Вилетіла з ліфту і тільки на порозі помітила сина. З носа маленького йшла червона кров. - Раз ти такий прекрасний – я покажу тобі! - сердилася мама. І повела неслухняного в залізну кабінку. На підлозі кабінки були намальовані об'ємні калюжі маминих сліз. Матуся підтерла хлопчикові носа. Узяла носовичка з його карману і почала закривати червону рану носа. Її очі перемінились до червоності. Вона приклала до голови долоню. І зніміла від тяжкого одягу. Через кілька хвилин кабінка розкрилася все лице мами було в яскраво-червоних плямах. А очі аж шкварчали і лопалися цілющим соком сліз. Кров стікала по ніжним щічкам і акварельними узорами в'янула на підбородді якийсь жах завмирав у її очах у вигляді хрусткої посмішки. - Ма, я хочу скориночки. Мама відірвала засаленими пальцями скоринку і вмокнула в кетчуп. - На, їж - і стоятимеш замість швабри в кутку, - грізно наказала хлопчику і вказала пальцем в кут, де стояла швабра. Хлопчик слухняно пішов в куток, скорчившись від в'янення крові на вустах матері. В цей час в кімнаті заплакала нова іграшка. Поки матуся витирала на обличчі кров, Тато вийшов з туалету і прямо зрадів від того, що побачив сина у кутку кімнати. А біла винувата кішка в цей час байдикувала. Вона стрибнула в ліжечко хлопця, І лягла на пухке м'яке черевце нової іграшки. Іграшка декілька раз пропищала і затихнула. Мамуся і тато повернулися один до одного, кішка моргнула правим оком і сховалася під ліжечком. Раптом мама знепритомніла, тато голосно закричав: Ой, ба! Підхопив і поніс маму до ліжка. Він зібгав у кучу непотріб, і викинув все разом з новою іграшкою на балкон. За секунду від нафаршированого сльозима хлопця залишився тільки слід у кутку. Батько змів попіл дитячої совісті в совок і підійшов до сина: Мій хлопчик. Закрий рот. Не плач. Відтепер ти зберігатимеш свою совість сам, ти знаєш, яка добра була у нас мама. Хлопчик відкрив рот і тато одразу заплакав. В сім'ї відбувся вирок смерті. Незабаром сім'я двох чоловіків хоронила матусю. Згодом хлопчик став відомою людиною, Бо мав талант в образотворчому мистецтві. Одинокий тато витрачав себе на виробництві багетних рамок. Придбав новий станок і найдорожчі фарби, влаштував сина на курси водіїв, і зробив гарний ремонт в майстерні, за кошти, виручені з минулого вересня, коли хлопчик вперше виставив на показ арсенал найболючіших для уяви шедеврів мами, який зберігався у матусиній кімнаті під ліжком.
|