програна свобода і найгірші пожертви
на вустах мого щастя і білі черв’яки
у прірві де нема виходу моїм надіям
де нема здійснення любові до самовільного
де без жодної сльозинки живе тільки злий
демонізм моєї цивілізаційності
я  змушений працювати тільки на себе
і найбільше любити свої задоволення
а моя злість являється найбільшим катом
вільного часу і  м’ясної культури
а моя насиченість уособлюється
як вища самоцінність життя

творю служіння любові до щастя
це найблаженніша моя ницолюбов
бо невдоволені ґухи душі
до ближнього все знищують
бо невипадкові ґухи емоцій
при повній владі над ближнім все трощать
а кров невдоволених моїх рабів
і забезпечених недорік закінчує
своє життя на статках достойних нелюдів

у мене свобода смерті
а тому відійдіть
від надії для мене
для поетів вище благо відчувати
найпримітивнішу симфонію страхів
приречених на радість спільнодіяння
а я саме паразит своєї мети
працюю тільки на себе
моя наука нічим не допоможе
а повії моєї душі   знають чим для мене є світ

у мене немає ніякої любові до мирського
у мене є мрія до живого а у кого
є тільки історіоманія стосунків
моя душа не розкається але ж у живого
черв’яка жива симфонія – природна
яку йому Бог дав
так...
черв’як має мільйон раз любити світ...
а я здатет тільки розумом відчувати
своє самознищення і мерзенних
погризати своїми покаліченими думками

я жебрак
у мене є велика радість до ближнього
і Божий дотик до гидоти яку перебираю
в мить заради свого прибутку
а  що станеться від такої віри