Мій світ минає грішно і залізно.
Десь є жінки, вино і океан…
А я –  мов слово викинуте з пісні
Під злий баян.

Поміж політик, спорту і базарів
Я єсьм поет.
І цим усе... зробив.
Хоч зараз в серці темно, як в гітарі,
Яку пропив.

Іду, лечу… милуюся просторами
Хрестів, прицілів крізь приціл хреста.
Росте трава, немов печаль під корами.
Блистить струна, мов риба золота.

Тоненька пісня нервом журавлиним
Бринить і оправдовує життя,
Що пахне кров’ю, порохом, малиною,
Що чути криком, пострілом, виттям.

Свячену воду сивою сльозою
Хтось вишиває ніжно-ножовий.
І світяться, мов зорі мезозою,
Холодні леза бритої братви.

Моргають нам блондинки рибороті
Й монахині в засосах – як хрести.

Іде душа – як струм іде по дроті…
Вертає – дим.

А те, що кажуть: душу не обманеш, –
То так і є, де суть добро і зло.

Моє майбутнє – в пісні і тумані –
Уже було.