Я від отари у гайок відбилася.
Без вівчарів пильную дух, пасу.
Подеколи зайду в Хрестовоздвиженський,
Гріш лазарю - в бляшанку, буде суп.
Снивсь Лазуровий берег - Ніцца, Канни...
Метляюся на крилах вітряків...
Агітками пишаються паркани...
А я плету, мов паполому, вірш…
Із ним ростиму вільно і прозоро,
Закохана у Вчора, у Майбуть.
Коли погасну - заясніє сонях
У жовтій млі дитинства вільгих лук -
Отам, де щиро відчиняли двері,
Де з фартухів - цукерки, медівник...
Я у Супоївку поїхала б - не вмерти,
А упокоїтись. То ж не село - квітник!
Не в землю містечкових чвар, ілюзій
Поклала б насінинки - хист і глузд,
А в персть оту, де ходять чорногузи,
Де вівчарі женуть овець із лук...