Ті малесенькі лапки живуть на передньому склі...
Не зітри... не убий... не пробач...
бо автографи важко даються, як діти.
І червоного лісу притишений хрип, і пісок
ще по-літньому жовтий
згортає сліди...
Я сьогодні шукала слова, а знайшла... цуценят
за кущем.
Розтривожена, вила на хмари...

Ті відбитки малесеньких п'ят...
Гасне кров на щоці, - випадкова подряпина. Хрестик
золотий, але гострий...
М'ятна паморозь ходить по соснах...
А завтра –
реєстрація снігу над сірими спинами площ.

P.S. Я його збережу і назву твоїм іменем змієборця