Євгенії Більченко

Обірвалося щось – чи то лист, чи сльоза, чи стежина...
А чи, може, ось-ось пуповину обрізано десь...
І закінчилась тайна, але почалась батьківщина.
І закінчилось грішне, та не почалося святе.

Тільки сили небесні зостались такими, як завжди:
І закон ще зостався – це воля померлих за нас.
А поетів не люблять, отак, як сірячної правди.
Обірвалося щось...
Чи то лист, чи сльоза, чи струна...

Як мурахи по шкірі, побігли по лісі вовчиська.
Лиш один не добіг, зачепившись за красний ланцюг.
Його очі людські, моя доле, я бачив ізблизька:
Він не ворог мені...
Але він мені також не друг.

Так і світ цей увесь:
Еволюції, бунти, розрухи...
Темний космос душі...
Як дитина, усміхнена смерть.
Осінь людства довкола.
У вирій збираються духи.
І мене моє тіло,
Мов куртка капронова, жме.