Цей вітер золотий на дні води...
Зоря глибока світиться аж плаче.
А я ще досі грішний, молодий.
І у крові блискучій щось козаче.

Я загорів під зорями – як ніч.
Відмовився від золота і влади.
В мені нова зароджується Січ,
Сміється гірко зайчик шоколадний.

Ще й хижі птахи в ирій не летять,
А мостять гнізда із шабель і списів,
Міняючи господню благодать
На крики жертви і криваві висі.

Що в цьому світі вибрати мені,
Із Того світу повернувшись голим, –
Пташок співочих ягідні пісні,
Чи хижих птахів татаромонголість?

Воно отут і те живе, і те...
Мій храм – то ліс.
Люблю печаль і море.

Життя – життям:
Не грішне, не святе...

Бог Бугом із крилатими говорить.