Сивий Пес блукав узліссям:
Брів, свій клянучи талан...
Тут, повз нього, Вовк пронісся -
Наче сірий ураган!
Згальмував - здійняв пилюку -
Повернувся, та й спитав:
Чи не той це ти звірюка,
Що мене колись порвав?!
Пес, хитнувши головою,
Так, - сказав,- було колись.
Не дружили ми з тобою,
Та пощезло те кудись.
Буйна молодість та жвавість
Відлетіли, наче в дим...
От така-то бесталанність -
Вік не будеш молодим.
А коли не пружні ноги,
То, хоч ти на місяць вий,
Вже не буде в тебе змоги
Працювати, бо - слабий...
І тому, хороші люди -
Хазяї - сказали: Пес,
Йди від нас на всі усюди!..
Тож, не жду тепер чудес.

Тю, - сказав йому Вовчисько, -
Не тримаю я образ:
До самого старість близько
Підступає раз по раз.
Щоб надіями не снити,
Як вже я зустрів тебе -
Поможу тобі здійснити,
Щось, що горе відведе!
Знаєш, я ж не їм малечі -
То все казочки людей.
Та нехай мені на плечі
Ляже й наклеп про дітей:
Там, на самім дальнім полі,
Хазяї скиртують стіг,
А в тіньочку від тополі
Спить манюній! Я би міг
Вкрасти немічне малятко,
А як я струсну його,
Голосисте немовлятко
Дасть ревучого свого!
Всі покидають роботу,
Буде лемент до небес -
І ось тут-таки турботу,
Про дитя, покаже Пес!
Ти врятуєш спадкоємця,
Станеш гордістю села
І твоя біда минеться:
Будеш їсти - від стола!
Ну то що, пішли герою?
Хай вертаються борги.
Ми, старий, тепер з тобою
Все одно - не вороги...

Так і сталося, як Сірий
Змалював старому Псу -
Люблять всі тепер, без міри,
Псу давати ковбасу!..
А наш Пес не забуває
Про свого рятівничка:
Ковбасу він ту тягає
На узлісся, для Вовчка!..