Оставьте меня в покое, –
Где мхи, черепа  и травы.
Где дно скорбит за рекою
Усохшей…
Имею право.
На вечер, усопший в звездах,
Как мед, – восковой и дикий…
На свой довоенный воздух,
Пропитанный базиликом.
И боль, обесцветив память,
Приливом войдет в отливы…
А я упаду на паперть –
Под яблони и под сливы.
А коль одичаю грушей,
Обижу я разве чем-то?
Всего лишь на вечер… руку!
Дай руку – плыть по теченью.
Лететь за медовым солнцем
Крестом – мимо Красной Пресни
И дальше… Уснуть, усохнуть,
Усопшей стать – и Воскреснуть.

Оригинал:

Залиште мене у спокої,
Отут, де не вижухлі трави,
Де дна у ріки глибокої
Не видно.
Я маю право
На вечір цей, здобрений зорями,
Намащений медом диким,
Насичений диво-історіями
І запахом базиліку,
Навіяний болем-спомином,
відливами і припливами…
Як хочеться впасти втомлено
Під яблунями
Чи під сливами,
Здичавіти грушею-дичкою
(Звичайно ж, лише на вечір),
Для берега стати річкою,
Де стрімкість і гнучкість течій;
Летіти за сонцем,
Зрештою –
Збирати слова-коралі;
Вертатись тонкою стежкою
І жить на землі цій далі.