ВСЕСВІТ
ххх
Зазирни у душу молоду-пропащу,
наче в очі каламутні - зазирни.
Не питай мене нічого. Спробуй краще
переглянути мої дівочі сни,
прочитати почуття мої та мрії...
Я від тебе таємниць не бережу!
Зазирни, нехай душа тебе зігріє,
все одно я більше неї не скажу.
ххх
Хочу бути самою собою
і з собою на самоті,
і коли іду поруч з тобою,
скільки б не довелося іти!
І над злою чужою юрбою,
з перебитими болем крильми
хочу бути самою собою -
перед Богом і перед Людьми!
І як хтось буде прагнути душу
перетерти на свій манер,
все одно залишитися мушу
я такою, яка тепер.
Якщо навіть хтось люттю гіркою
найдорожче усе відітне,
все одно я залишусь такою,
бо ТАКУ ти кохаєш мене!
Осквернили
На небі зірка мружилась остання,
дивилась в очі крізь завісу сну...
Ми отруїли молоде кохання.
Ми осквернили полум'ям бажання
його святу і вічну таїну.
Торкнутися безодні не посміли -
не зважилися на останній крок...
Та щось тремтливе в дотиках згубили,
щось неосяжно світле... І ступили
на шлях солодких і п'янких думок.
І божевільних, як життя, і грішних...
Невже такі безсилі я і ти?
Невже кохання ще хоча б на трішки
не можна було чистим зберегти?
ххх
Милий, пригадай моє обличчя,
посміхнися спогадом собі.
Ми не разом вже, здається вічність,
але ти - в мені, а я - в тобі.
Вдарило життя - і не востаннє,
і розкидало - кого куди.
Та не похитнулося кохання,
бо ж і ти - в мені, і я - в тобі.
Не для нашої любові - зрада,
жалюгідні порухи біди...
Ти - мені, а я - тобі - розрада,
ти - в мені, а я - в тобі, завжди!
ххх
Три любові благають взаємності,
мріють поруч довіку іти,
три любові вмирають від ревнощів.
А четверта любов - це Ти.
Три, не схожі, як різні всесвіти,
кожна зве до своїх орбіт,
обіцяє плекати й пестити,
захищати від сліз і бід.
Ти ж не клявся у вірній вічності,
скромно дужим накрив крилом
і до ніг кинув море ніжності
і безмежне своє тепло.
Три любові до серця просяться,
мов три казки із трьох країн,
гамірливо до нього мостяться...
Але Ти увійшов - один.
Вони все гомонять прискіпливо,
що такої більш не знайти,
бо я - мрія, і сонця світло...
Але доля моя - це Ти!
Вони троє - як різні сповіді.
Вони милі, але - чужі.
Від них віє далеким холодом,
а від Тебе - теплом душі.
І нехай там болять, обпечені,
три любові - як три Світи,
буть без Сонця вони приречені,
бо мій Всесвіт - єдиний - ТИ!
Всесвіт
Мене в обійми дужі кличе Всесвіт вічний,
усі галактики складаючи до ніг.
Його мільйонний зорегляд, святий і грішний,
всі таємниці для очей моїх зберіг.
Його душі неусвідомлена безмежність,
серцебиття його міжгалактичний ритм
тепер мені цілком і повністю належать.
Тепер для мене все негаснуче горить.
Він пестить пальцями-сузір'ями волосся,
цілує ніжно у розчулені вуста,
і вмить мені стає так солодко і млосно,
що не лякає незбагненна висота.
І я лечу! Лечу без крил і без ракети.
Лечу в тепло його мозолистих долонь,
за хвіст піймавши неприборкану Комету
і перервавши їй тисячолітній сон.
Я розриваюсь на дрібні метеорити,
щоб всі побачити системи і світи,
і позаймати всі незаймані орбіти,
і ним самим в собі не знайдене - знайти.
Він сам не відає, який же він прекрасний!
Він сам не знає, як бентежить його тьма!
В його обійми мене кличе серце власне,
а не піти за власним серцем сил нема!
1996-1998
|
