Досить надіятися на людину,
             Котрої дихання в ніздрях її:
             Бо що вона значить?

                                        Ісайя,р.2, в.22



1

Агов, синочку!.. Кидай самосвал,
Умощуйся зручненько на канапі...
Екран. Війна... (Discovery канал).
Шеренги...
                Вибухи...
                              Концтабір...
                                              Мапи...

Зібрав у військо Гітлер-маніяк
Юристів, лісників, рибалак степних.
Мій дух бунтарський не збагне ніяк:
Чому народ ідіотично-темний?
Люд в голоднечу голову схиля,
А підійма, аж кров обарвить очі,
Коли синіє владар-гуртоправ:
„Прорвать кордони!!!
                           Так муштрують, хлопче,
Хортиська-пса - за помахом руки
Вгризатися в крило чи шию птаха.
"За Ста-а-ліна!" - тече у душу крик.
Біжать бійці до вражого Рейхстагу...
Не вчив їх Сталін лізти назадгузь.
Усі - на дзот... Бог знає, чи не марно
Пропав безслідно в ту війну дідусь...
Мак... Молочай...
                     Війни ковзкі плацдарми,
Де командир від крику захрипав -
І чув боєць пронизуватий шепіт...
А може, він, відважний, не кричав,
Бо мав харизму, що веде крізь нетрі?


2
Цей Дар мільйонам Бог у серце вклав.
Комусь (таких мільярди) влив покірність.
Куди по смерті втрапиш - вибір дав:
Під пресом схизми
                         чавиться
                                       амбітність…
Сумирних милують і владарі, й вожді.
Вони від бунтарів на крок відстануть...
Когось – покірно – втиснуть у граніт,
Його ж – покірно – звергнуть з п’єдесталу.

...Амбітність - імморальна. Злочин. Гріх?
Не славлю ідолів, не рву фалаття...

Чому ж одвік амбітним, саме їм,
Судилась патериця усевладдя?!