1

А Сад Гетсиманський розрісся увись і ушир!
Маслини заморські невдовзі жуватиме кожен.
І кожного шепіт зросте в мить страждання у крик,
Спиватиме луни червона імла видноколу.

Гора Еліонська вже нижча за вартість буття.
Вже звикли до розкоші вколо,
                                          до вітру в кишені,
До того, що зрадити ладен сердечний кумпан
За долар,
               за чин,
                            за политий медком макорженик.

Як прийде месія – потьмариться погляд його:
Чорти усевладні трутизну накрапають в чашу.
А ті, ради кого приходив (бідак, сліпород...)
Нестимуть лихому дари.
                                         Днів круті обертаси...

                                 
2

На аркуш пастельний виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою - грім.
Хтось катом прийшов,
                                я - поетом,
                                                 а хтось –  morituri….

Чи варт намагатися змити з чола міту-карб?!

Дійшовши до пекла, малюю віраж - у бік раю...

Старий і розлогий, немов екзотичний баньян,
Сад мук і гризот
                            через серце моє
                                                         проростає…