Серед ночі на Дніпрі сирени плачуть,
Сиплим голосом співають на санскриті.
Бо сирену обдурити – це на вдачу,
І тому в усіх сирен серця розбиті.

Слухай, хлопче, як пішла від тебе мила,
Ти на щастя обрубай сирені крила.

Сині очі у сирен, сріблясті коси,
І прозора кров, холодна, наче кола.
Часто журяться сирени в сиву осінь,
Що самі не постарішають ніколи.

А рибалка лиш побавиться – й полишить,
Тож пісні сирен лунають все тихіше.

І літають над Дніпром, зітхають лячно,
Пір’я стомлене скидаючи на хвилі.
А вінок з пір’їн сирени – це на вдачу.
Ти сплети його та не зрікайся мрії.

І якщо життя несе лихі знамена,
Ти, юначе, вийми серце у сирени.

Пишні груди у сирен, вуста солодкі,
Шкіра пахне бергамотом і діором.
Миті щастя у сирен, як сон, короткі,
І тому вони кричать журливим хором.

Бо сирен переспівати – це на вдачу.
Тож співай, поки сирена тихо плаче.