Білим птахом заскрипіло серце тихо.
Ой, Данилку, не журися через край.
Бо піде собі до лісу злеє лихо,
І біда піде собі у чортів край.

А в Данилка та й ні грошей, та й ні любки.
А в Данилка тільки дримба і весна.
У чужих панянок та й медові губки,
А Данилко п’є горілку та й до дна.

Сяде сонце, – ходять містом хижі суки,
А в Данилка ні дарунків, ні вина.
Ой, Данилку, не ламай ти білі руки,
Бо одначе буде старість чи війна.

Хай літають ластів’ята попід стріху.
Ти, Данилку, марно серденька не край.
Хай іде скоріш до лісу злеє лихо,
А ти грай собі, Данилку, далі грай.