яке благословення у поденок
піймати вітра в полі одкровення
облагозвучити добро і сокровення
бо намір чуда з кругойдучих сценок
веде жагучих у своє натхнення

лункий і нестерпучий зрив душі
зірки уже не падають на мене
і не риплять картини з твого пензля
разючий натяк на феєрію трухи
пухких пестух вируючих на тернах

вже балакуча зачепилась за живе
дозуючи життя на грані брості
я знову здичавів точніше не
навлаштовався на героя в гості
якого невезучий тихо зве

сміється ще на кутні білий вітер
заліз в кишеню чучелом мовчання
нуртуючись за душу бере все
нудьгуючи дратує все навчання
за тридев’ять засмучених земель

блимнув сургуч і все вогнем пече
розкручує журбу неначе дівку
чаруючи парфумами живе
плакучий заспівав від свого лику
я прикусив вуста закрив лице











закон не писаний як закривати очі
як за  своїм ходом  задирати голову
як згрібати жар чужими руками
даю  усім свавілля  заглянути в душу
не доведи господи в недоторканність
так вирішив не хто інший як озвірілий
без роду-племені  і без житла і господарства
і без коріння і всім  прийдешнім за всяку ціну
дав скуштувати   по наміру і по розуму
прихований  пафос  думи від якої важко зріє
жертва  і таємниця    нашого життя і смерті