| Невсипно трансцендентне пізнаю…
 Хоч маю кілька волосин сріблястих,
 Дивуюся: чому гримить перун
 Понад церквами, де виткі пілястри...
 На боголюбних - стигми й міти юд,
 Пливка Життя габа - мов шкіра зебри.
 Тьма-тьменна непізнанного довкруг!
 Не знаю, як для кого - я ж за себе.
 
 Росте, ряхтіє буднів логогриф...
 Матуся молиться, зімкнула вії.
 Ген річка дихає: хвилясті видих... вдих...
 На греблю бути б схожою - у діях.
 Так проводжати хвилі - без острашки,
 Отак блаженно смуглі плечі гріть...
 Хай по колінах - цвіркуни, комашка...
 Побіля ніг - латаття, вудка, сіть.
 Хай береги, де верби заздрять липам,
 Де лепеха тікає від м"яча,
 Охоплять панцирем бетонні плити.
 Хай блискавиця у їх міць влуча.
 Я з пелюшок - розхристана вельвічія,
 Народжена для вітру і наруг.
 Вже не втішає міф про богоміченість…
 Вже фіра Липня гримкотить за пруг...
 
 Хай гуртоправ збирає в турм худобу -
 Я не долаю путь у череді.
 Хай кружеляють ґава і удодик -
 У пошуках поживи день і ніч,
 Хай люд кайфує, відмічає дати
 (Синонім до заласся - слово гріх) -
 Яв гультіпак тих буду споглядати,
 Піднявши дуги смолянистих брів.
 Я буду вік громадитися грізно
 Посеред гніву сірих шумовинь,
 Затиснена в лещата їх залізні.
 А рани шрамуватиме полин...
 
 Якби прожиток тік серед Єгипту,
 Злетіла б я з пекельної нірвани,
 Лишивши недописаними скрипти,
 Рожевим сфінксом, що... вітри не ганить.
 
 
 
 
 |