Можливо, ти богинею була.
Венерою в закоханому Римі,
Твоє ім’я пишалося у римі,
В поемах біля царського стола.

Можливо, ти царівною була.
Короною безмежного кохання,
Сіяла в небесах, мов зірка рання,
Трояндами між травами цвіла.

Звільняючись від горя і боргів
Крізь сльози ти навчилася радіти
У храмі молодої Афродіти,
У храмах позолочених богів.

Серед покритих надписами стін
Тобі до ніг вклонялися атлети
І воїни,  й філософи, й поети,
І всі мужі прославлених Афін.

І танець твій божественним бував:
І весь народ спартанський і лаконський,
І Олександр Великий Македонський
Сліди твоїх сандалій цілував.

І кришталево розливався спів
Просторами святої Ойкумени...   
А нині прихиляєшся до мене
І захистити просиш від світів.

Можливо, ти богинею була...
Для мене і сьогодні ти – богиня,
Для мене ти царівна й берегиня ,
І музика, і муза, і зоря.

Хай чують всі Олімпи і світи:
Образити тебе не дам нікому,
Між тим життям і цим поставлю кому -
Пригадуй, перевтілюйся, цвіти.

Прочитуй долю в дзеркалі води
І хай тобі здається – це Афіни...
На цій землі, у серці України
Я згоден цілувать твої сліди.

Можливо, ти богинею була...