85-й річниці ленінської статті “Партійна організація
                                і партійна література” присвячується




Спека нестерпна. Гарячі асфальти.
Котиться хвиля: “Ти щастя знайшла…”
Суне юрмовисько за катафалком.
“…Сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.

Слава!..” Над світом пливе домовина.
Преса німує. Хто ж там помер?
Слава! На цвинтар несуть Україну
На білім тижні, в чистий четвер.

Неба блакитного зганьблена крайка
Трусить над містом чорнобильський прах.
Зверху над небом – партійна китайка.
Чом ти жалобний, державний наш стяг?

Як повели Україну совіти
Довгим етапом в ясний комунізм,
Першим було репресоване жито
За буржуазний націоналізм.

Верхні мільйони косив потім голод
(Ой, десять тисяч, гуманні святці!),
Гупав несхибно диктаторський молот,
Серп не здригнувсь у державній руці.

Шлунки в совітів були, наче кремінь.
“Всіх перетравим!” – учитель учив.
Непослідовних поглинула темінь –
Внутрішніх більше нема ворогів.

Дезактивовану на спільній лаві,
Вклали Вкраїну в союзну труну
І понесли, згуртувавшись у лави,
Дружним парадом у путь осяйну.

Вкрила червона китайка столицю.
Похорон виливсь у свято бучне.
Радо виляв Володимир Щербицький
Правою ручкою в небо сумне.

Так. Ми народ безпорадний, сліпенький.
Треба вести нас, бо втрапимо в ніч.
Тому і став при бульварі Шевченка
Той Володимир – котрий Ілліч.

З пагорба князь Володимир шле докір:
“Хто не злякається хрест мій нести?
Дніпре! Стогнати ти будеш допоки?
Час тобі, Дніпре, уже заревти!”

…Ввечері люди з собору вертались.
Урізнобіч розтікались струмки.
Тихо й скорботно пливли по кварталах
Страсні чи то… поминальні свічки…

Смутна душа України. Не спіте!
Ще погребальна китайка впаде.
Небу всміхнеться зацьковане жито…
Люди, чувайте! Великдень – гряде!