Звикла.  Я  до  всього  просто  звикла,  -
Подих  вільний,  в  горлі  не  тремтить
Грудкою  образа.  Літня  злива
Змила  все  і  розчинила  мить…

Встигла.  Все  ж  таки  я  якось  встигла
Застрибнути  в  той  нічний  трамвай…
Впали  на  підлогу  сливи  стиглі
Не  зібрати…  Більше  не  тримай

За  руку  мене…  я  інша…  Інша,  -
Встигла  все  та  звикла  до  всього…
Я  –  не  я,  –  мене  Хтось  просто  знищив,
Затягнувши  в  той  нічний  вагон.

Навкіл  темно…  темрява  у  місті…
А  в  вагоні  я  і  Той,  Хто  знав
Все  про  нас...  і  про  години  стислі
В  мить  кохання…  Темна  та  стіна

Зникла.  Я  із  себе  просто  зникла  –
Тіло  є…  а  де  ж  тепер  душа?..
Я  не  знаю.  Навіть  вже  не  прикро.
Ну,  бувай…  я  в  темряву  пішла.