Ти не приходь, пора моя чеканна.
Є лиш чекання.
Осені нема.
Душі данину я сплачу повстанням.
А потім – тіло в шрамах і димах.

Ми учні смерті.
Нам життя – це свято.
А я люблю вас, люде, як себе…
О як я перед вами винуватий!
Так винуватий – швидше б до небес.

Легенд епохо, ти ще не минула.
Мій рідний ліс, ти мій дитячий ліс.
Моя душа згадала і зітхнула,
Зорю згубивши в пазухах беріз.

І ти, і ви…
Люблю, кого не знаю…
Минає все. Минає. Промина.
Сміливий вітер лірику гортає.
Бабуся юна мріє із вікна.

Гаряча синь.
Я знав цю вишню білу.
І друзі тут.
Любили і пили.
Так є уже…

Щоб шабля не ржавіла –
Зроби її із воску
Й запали.