Чи в шинок забрідаю, чи в церкву -
Сподіванням хворію масним.
Та немає на хворість рецепту.
Степ. Село. Потім жлобство райцентру
За годину стає обласним.

І не наш ані вчора, ні зараз
Час розхитує людську траву.
І застука у скронях крізь галас:
І нащо мені все це вписалось
В долю, в кров і у п'яту графу.

Ну, а сонце - як мед у коновці.
На Оріхів ним скупаний шлях.
Полини ним напоєні знов ці.
І на цвинтарі - вбиті махновці.
І комбайни у жовтих полях.

І душі підлітати б, хоробрій,
До незнаної ще висоти.
І любити в добі цій недобрій
Незбориму колону за обрій,
А не так - на долон крихти.  

                                                         1997