Сплю на сіні.
Заплющу очі –
Шлях Чумацький все одно видно.
Уночі всі пташки пророчі.
Уночі всі пророки рідні.

Тільки нащо в сіні пророки?
Тут розумно моментом жити.
Мені вітер змовляє вроки.
Мені долю колише жито.

І пороблено все на совість.
І доказано несказанне.
Ніч. Моргають ліричні сови,
Мов Наталі, а чи Оксани.

Мов безлиста, шумить осика.
Сон такий – прокидатись нащо?
Хтось мене з Того світу кликав.
Мабуть, я не такий пропащий…

Мабуть, я ще піду косити
І для інших космічне сіно,
Щоби ніжно і ненаситно
Хтось у нім шепотів: “Марино”…

Чи Людмило, чи, може, Ніно…
Хай шепоче “Миколо… Раю…”

Я заплющу очі…
А сіно…
Сіно пахне.

А я вмираю...